Попри сотні поламаних списів, десятків тисяч позитивних та негативних постів у соцмережах, очевидним залишається факт: свита президента Зеленського не здала іспит на професійність у найвідповідальніший для України момент.
І це потрібно визнати, інакше знову і знову президент країни опинятиметься у пастках, розставлених амбітними та пихатими недоброзичливцями. І цим залюбки користуватиметься наш ворог, який не лише наразі має більші військові ресурси. Він має ще й професійні спеціальні служби, досвідчених дипломатів та психологів.
А ще він має надзвичайно потужну пропагандистську мережу, яка не пропускає жодної помилки чи навіть похибки у міжнародних кроках української влади. І, звісно, майстерно перетворює біле на чорне…
Дай Боже, щоб ситуація у Овальному кабінеті минулої п’ятниці не була зрежисованою провокацією саме для цього очільниками США, які «вже награлися у страшну безпричинну війну росії проти України». І, певно, вже зрозуміли, що дешевше буде здати Україну разом із рідкоземельними мінералами та народом, який бореться за свою свободу.
Адже «добрі хлопці Трамп та Путін» між собою домовляться дуже швидко, якщо вже не домовились. А домовитись могли до того, щоб при кожній нагоді затягуватимуться можливі переговори про мир. І надалі затримуватиметься постачання військової техніки та боєприпасів для ЗСУ. І перекладати відповідальність на Україну. Натомість східні партнери росії нарощуватимуть постачання абсолютно всього необхідного для успішного ведення бойових дій.
І якщо за таких умов подальші спроби найвпливовішого гаранта Будапештського меморандуму стримати російську агресію закінчуватимуться пустими балачками чи наступними провокативними шоу в овальних кабінетах чи на інших майданчиках, темпи військової ескалації зростатимуть. Особливо тепер, після «чорної п’ятниці» у Білому домі. Бо путінські апетити всім добре відомі. Зокрема і нашим американським союзникам. Чи хто вони тепер?
Безперечно, жити заднім розумом легше. І давати поради в такій ситуації невдячна справа. Але говорити про очевидні речі ми мусимо. Поза сумнівом, президент України поводився дуже гідно і вміло апелював аж кільком опонентам. Хоча, за протоколом, розмова відбувалася між двома президентами. Чому ж тоді ні постійно присутній при Зеленському Єрмак чи Сибіга не втрутились у цю розмову?
Чому не було перекладача? Чому знову чи не головною причиною конфлікту став костюм Зеленського? Адже про це вже йому відкрито вказували американці під час попередньої зустрічі. І це чули впливові люди з його оточення. Хіба не можна було його переконати цілому офісу президента та МЗС, що не варто дратувати гусей, адже на кону доля держави і десятків тисяч наших людей?
Всі надумані причини вступити в клінч можна було передбачити. Адже про них до цього відкрито говорила команда Трампа. Зрештою, на провокативні закиди можна ж було спокійно відповідати компромісним: «Це дуже складне питання, давайте ми обговоримо його окремо наступного разу..», чи «ідеальної війни, на жаль, не буває, це дуже складна тема для розмов нашвидкоруч…»
Не розумію, чому присутні там всі українські офіційні особи мовчки спостерігали, як кілька недружелюбно налаштованих до України американців на костюмах публічно розпинали нашого президента. …А потім, наче бідні родичі, похнюпившись, покидали Білий дім без обіду.
Переконаний, що такі доленосні зустрічі між країнами повинні бути підготовленими максимально досконало. І, напевно, їхати на підпис договору прийнято лише тоді, коли він остаточно узгоджений фахівцями. А для цього є тисячі держслужбовців, котрі утримуються платниками податків, нами, українським народом. І якщо їм ми довірили долю країни, долю президента, ці чиновники повинні так готувати міжнародні зустрічі, щоб вони проходили бездоганно, до найменших дрібниць. Вибачайте за слово, так, щоб не було до чого при…
Можливо, і не варто було б знову стільки про це говорити, але реальність така, що сподівання лише на західних партнерів виявилось не зовсім обнадійливим. Так, допомагатимуть чим зможуть. Але в Лондоні майже всі визнали, що без США зупинити Путіна і забезпечити справедливий мир навряд чи вдасться. І Стармер, і Еммануель, і Дуда, і Рютте вказали, що Україні потрібно залагоджувати стосунки із Трампом.
От тільки яким чином? Можливо, в цьому допоможуть українські чиновники та депутати, які напередодні відвідали у Вашингтоні молитовний сніданок? Цікаво, за що вони там молилися? І чи вдалося їм там поснідати за американський рахунок?
Очевидно, що кадрова політика підбору кумів, сватів і таких, щоб слухались, вже не працює. І спроба зберегти її попри війну і затягнути в післявоєнну Україну нічим добрим не закінчиться. Уже маємо конкретний результат. Для перемоги і розбудови справедливої країни потрібні суперпрофесіонали, а не отримувачі бонусів на держпосадах. І це зараз найголовніше.
Анатолій Жучинський