Боєць з позивним Мажор до повномасштабного вторгнення РФ займався бізнесом та музикою. На початку війни прийшов до ТЦК разом з братом, але відразу до війська не потрапив. Згодом приєднався до Нацгвардії, а після поранення відновлюватися допомагає спорт.
Про це повідомляють у військовій частині 3008 Національної гвардії України.
«Коли на тебе вперше падає полум’я війни – усе стає простим і важким. Страх зникає, залишається вибір. Мій позивний Мажор. Мені 38. До служби мав музичну освіту, працював у фермерському бізнесі. Пішов у військо за покликом серця. По нам зробили чотири скиди з дрона, але я живий. Я завжди на позитиві – тому й Мажор», – розповідає стрілець, старший солдат вінницького підрозділу Нацгвардії.
У 2022 році він із братом прийшов у ТЦК. Черга була величезна. Спробували ТРО – простояли три доби. Брата взяли в артилерію, його – ні, через проблеми зі спиною. Тоді він волонтерив, бо хотів бути корисним.
У 2023 році отримав повістку і без вагань став до служби. Навчання було складним.
«Прийшов 117 кг, вийшов 87. Кожна вправа – як нота, ловив ритм», – пригадує Мажор.
Після злагодження підрозділ вирушив на Запорізький напрямок.
«Перший бій – як перший акорд. Страшно, але іншого шляху нема. Служив у мінометній групі, бував і в штурмовій. Комунікація – як у музиці, без неї хаос», – ділиться він.
Три місяці гвардійці тримали позиції. Одним із найскладніших став вихід після бою.
«Винесли поранених і почали відходити. Нас наздогнали дрони. Було чотири скиди. Я наклав собі турнікети, зробив усе, що треба. Група евака була недалеко – швидко забрали. Важив у спорядженні понад 120 кг, але хлопці змогли винести. Дуже їм вдячний», – розповідає нацгвардієць.
Поранення він отримав у грудні 2023 року. У тілі було понад двадцять осколків, позаду кілька операцій, лікування триває.
«Реабілітація – це голоси рідних і сміх доньки. Допомагає спорт: стрільба з лука, дартс, шашки. Це додає позитиву і дає відчуття, що про поранених пам’ятають», – каже Мажор.
Його опора – дружина Альона та донька Арінка.
«Арінка каже: «Мій тато – військовий». Я служу заради них. Щоб у Вінниці не було війни. Щоб не повторилось те, що було в Бахмуті чи Бучі. Не щодня геройство. Часто – буденність. Але кожен день – вклад у перемогу», – ділиться гвардієць.
Бути воїном України – це про відповідальність і любов до родини та країни. Мажор усміхається і каже: сила – у простих людях, які роблять вибір захищати свою землю.
