Дитячий травматолог з Вінниці Нікіта Нестеров рятує поранених бійців неподалік від лінії зіткнення. Медик вирішив змінити роботу в тилу, щоб бути корисним там, де це найбільше потрібно.
Історію чоловіка переповіло видання "УП. Життя".
Нікіта ще під час навчання в школі вирішив, що стане дитячим травматологом.Йому часто доводилося лікувати малих пацієнтів з політравмами після ДТП. А з початком повномасштабної війни додалися щей уламкові ураження.
"Якщо хтось думає, що дитяча травматологія – це легка робота, то дуже помиляється", – зауважує Нікіта.
Саме в Вінницькій обласній дитячій лікарні, в якій працював Нікіта, надавали першу допомогу Роману Олексіву – хлопчику, що вижив після ракетного удару по Вінниці 14 липня 2022 року, та протягом двох років носив маску, що допомагала запобігти утворенню рубців на обличчі.
Згодом чоловік вирішив підписати контракт і стати військовим медиком.
"Не сидіти, склавши руки, а бути там, де потрібен найбільше", – пояснює своє рішення чоловік.
За рік пройшов навчання на військовій кафедрі й здобув звання молодшого лейтенанта медичної служби. У 2024 році Нікіта приєднався до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.
Спочатку працював з пораненими у госпіталі, потім долучився до одного з медичних підрозділів, який дислокується неподалік від лінії зіткнення.
У своєму першому відрядженні Нікіта потрапив у мобільний хірургічний госпіталь під Запоріжжям. Туди евакуювали поранених зі стабілізаційних пунктів та безпосередньо з поля бою.
"У цивільній медицині іноді трапляється плутанина, а тут – усе працює як годинник", – ділиться медик.
У підземному госпіталі, за словами Нікіти, працювати психологічно легше. Коли нагорі обстріл, то внизу, на робочому місці, почуваєшся у відносній безпеці. Хоча атаки були постійні, люди все одно до них адаптувалися.
"Це як жити біля залізниці. Спочатку смикаєшся від різких звуків, а потім їх уже не помічаєш", – пояснює медик.
Найбільше Нікіті запам’ятався випадок, коли хлопець потрапив під саморобний дрон. Йому поранило пів обличчя, але він був при тямі й сам дихав. Лікарі його стабілізували.
"Коли ти бачиш людину без половини обличчя, а вона розмовляє – це шокує. Але дієш, не втрачаючи концентрації", – каже лікар.
Після ротації він поїхав до Вінниці, а після кількох днів відпочинку знов повернувся у стрій. Нікіта розповідає, що психологічно йому дуже допомагає підтримка родини. Та у нього завжди залишається відчуття, що справжня робота – там, поруч із фронтом.
"Це затягує. Хочеться повертатися. Бо саме там – ти потрібен", – зазначає Нікіта.
Зараз він готується до наступного виїзду. Куди саме – не знає і не питає. Очікує лише, щоб пацієнтів було якомога менше.
"Бо хочеться, щоб хлопці не страждали", – додає медик.
Читайте новини у нашому Telegram-каналі: https://t.me/vinbazar_fast
